Як виявилося, «завантаження» в пам’ять несправжніх спогадів – не така вже й фантастика, як це здавалося раніше. Дивно напевно,...
Вчені провели ряд дослідів та в результаті цього з’ясували цікавий факт: людський мозок більше довіряє зору, а не органам дотику.
Дослідники говорять, що коли людина оцінює розподіл ваги в предметі, то більше покладається на зір, не на дотик та м’язове відчуття. Можна взяти для прикладу ситуацію коли ми беремо зі столу звичайну філіжанку з кавою, наш мозок при цьому виконує безліч операцій, адже він повинен точно вирахувати відстань до кухля, а також оцінити вагу філіжанки. В такому випадку нам здається, що більшу частину інформації ми отримуємо саме за допомогою органів дотику, адже на око важко визначити масу філіжанки з кавою. Проте це спростовують дослідники.
Таким чином, психологами з Північно-Західного університету (США) було проведено експерименти, які підтвердили довіру нашого мозку до зору. Дослід полягав у наступному: людині пропонували взяти в руки палицю, до одного кінця якої був прикріплений вантаж і сказати який кінець палиці важчий. Звичайно, піддослідні без особливих труднощів впоралися з поставленим завданням. Після цього психологи вирішили влаштувати оптичну ілюзію за допомогою системи дзеркал. Так, вантаж знаходився на одному кінці палиці, але здавалося, що він знаходиться зовсім на іншому кінці. І тут ілюзія переважила здоровий глузд, адже людині здавалася легшою та сторона, на якій вона не бачила вантажу. Певна річ, обман був лише тимчасовим .
Після цього дослідники пішли далі і пояснили піддослідним в чому полягає тут фокус, але навіть і після цього зорове враження переважило. Було зроблено такий висновок: зір людини обманює мускульне почуття і у випадку повного усвідомлення цього, результат ніяк не змінюється. Виходить, що інформація, подана від очей, враховується мозком на підсвідомому рівні.
Психологи вважають, що така ситуація є зовсім не еволюційною похибкою нервової системи людини. До того ж таке підсвідоме опрацювання вражень дозволяє свідомості сконцентруватися на справді важливих речах, а не на розшифровці оптичних ілюзій.